До 100-річчя Року Соборності у Городку урочисто освячено меморіальну таблицю

 У неділю, 26 травня, на фасаді будинку по вул.Підгір’я м.Городка, відбулось урочисте освячення меморіальної таблиці, де тривалий час проживали визначні релігійні і громадські діячі: отець-декан Володимир Лиско, отець-доктор Ігнатій Цегельський, Блаженний священномученик Роман Лиско. 

На цю подію прибули визначні представники родини Лисків-Цегельських на чолі з сином блаженного мученика за віру Христову о. Романа Лиска - Любомиром Лиском. Вони разом з громадою міста, народним депутатом і меценатом цієї пам’ятної таблиці Я.Дубневичем та його помічником В.Лещинським, головою районної ради В.Більовським, головою РДА В.Ременяком, міським головою Городка Р.Кущаком, депутатом обласної ради В.Саганом, відомим громадським діячем С.Шереметою (нащадком роду Галіїв), учасниками куреня "Галицька Січ", вихованцями "Апостольської Чоти", учасницями народного ансамлю "Берегиня" (кер.Л.Гуріна), режисеркою НД Г.Глушко - долучились до вшанування визначних історичних постатей рідного краю.

Після ритуалу урочистого освячення меморіальної таблиці і пам’ятного заходу всі присутні відвідали на міському кладовищі меморіал Борцям за волю України, символічну могилу священномученика Романа Лиска, могили священників Епіфанія Роздольського, Онуфрія Малецького, Василя Галія.
Опісля представники родин Лисків-Цегельський-Галіїв у мали спілкування з громадськістю краю.

Дещо про згаданих історичних осіб

о.Володимир ЛИСКО
(*21 вересня 1882, Кам'янка-Струмилова — †19 вересня 1964, Винники)
священик УГКЦ, релігійний і громадський діяч. Батько блаженного священномученика Української Греко-Католицької Церкви о. Романа Лиска.

Життєвий шлях о. Володимира Лиска коротко можна позначити такими віхами: втеча сина заможного селянина до Львова, щоб здобути освіту; навчання у 5-ій львівській гімназії, де був кращим учнем; студіювання теології в університетах Львова та Інсбрука; священичі свячення одержав 1910 року з рук митрополита Андрея Шептицького; душпастирював у м. Олеську (1910-1913), в м. Городку (1913-1921), в м. Сасові на Золочівщині (1921-1945, 1946-1949). В 1936 році о. Лиско був назначений деканом Золочівського деканату, який об’єднував 21 парафію.

За свою активну проукраїнську священичу й громадську діяльність о. Володимир Лиско двічі був арештований поляками і двічі совєтською владою.

Зокрема, в 1919 році польська влада ув’язнила його до концентраційного табору в Домб’є за участь у проголошенні в м. Городку самостійної України, в ході якого отець очолив господарський відділ української влади. У Домб’є, в дуже важких умовах, пробув сім місяців.

Та найважчими для отця Володимира були репресії совєтської влади. Арешт у 1945 році за відмову перейти на російське православ’я і вісім місяців перебування в тюрмі на Лонцького не зломили сили духу отця декана Золочівського Володимира Лиска, і, будучи звільненим через відсутність будь-якої провини, отець далі відправляє у греко-католицькому обряді. Тоді його знову заарештовують і після жорстокого й протиправного слідства в тюрмі на Лонцького засуджують на 10 років мордовських таборів, звідки він повернувся інвалідом. Хоч не міг уже ходити, щодня сидячи відправляв підпільні Служби Божі та працював творчо.

Докладно описав свій життєвий шлях, висвітлив важливі події з історії Церкви і України, які відбувались під час його довгого й насиченого подіями життя, змалював чимало епізодів, пов’язаних із постатями митрополита Андрея Шептицького, з яким приятелював його старший брат о. Микола Лиско, ЧСВВ, о. д-ра Наряді, о.д-ра Юрика, о. Гавриїла Костельника, якого саме він, Володимир Лиско, спровадив з Хорватії до Львова і представив Митрополитові, та інших.

Віддав цій справі рештки своїх сил, зате створив цікавий нарис сучасної йому епохи, що має неабияку історичну вартість. Спомини отця-декана Володимира Лиска під заголовком “Без зерна неправди” вийшли друком у 1999 році у львівському державному видавництві “Каменяр”. Завершивши цю, здавалось би, неможливу для важкохворої людини працю, о. Лиско відійшов до Господа 19 вересня 1964 року.

Блаженний о.Роман ЛИСКО

(14 серпня 1914 р., м.Городок - 14 жовтня 1949 р., Львів, замордований у "Тюрмі на Лонцького")
Блаженний священномученик Української Греко-Католицької Церкви, священик УГКЦ.

Отець Роман Лиско народився 14 серпня 1914 року в м. Городку на Львівщині у священичій родині. Його батько, о. Володимир Лиско, - відомий у той час душпастир і просвітитель, був деканом Золочева, а дід, отець шамбелян - Михайло Цегельський, деканом Кам'янецьким.

Навчався у гімназіях Львова й Камінки Струмилової. Керував пластовим гуртком. Закінчив Богословську академію у Львові. Одружився з Неонілею, дочкою о. Матвія Гуньовського. Мали четверо дітей. У 1941 році висвячений на священика, душпастирював у селах Золочівщини.

Відмовившись перейти на православ’я, втратив можливість душпастирювати. Попереджений про планований арешт, переїхав із родиною до м. Городок. Там із дозволу діючого пароха о. Малецького відправляв у греко-католицькому обряді в церквах сіл Братковичі та Дроздовичі.

У вересні 1949 року заарештований МГБ та замордований у тюрмі на Лонцького.

З кримінальної справи Романа Лиска видно, що найбільш емгебістів цікавило, де знаходяться Роман Шухевич, Роман Кравчук і Леміш, а також сестра дружини Леся Гуньовська, яка була медиком в УПА і деякий час проживала в отця Романа. Нічого не довідалися, хоч жорстоко катували. Не довідалися навіть, що Роман Лиско добре знав Романа Шухевича, бо родина Цегельських у тодішній Камінці Струмиловій (де певний час мешкав юний Роман Лиско) і родина Шухевичів тісно приятелювали.

У кримінальній справі Романа Лиска є акт про смерть 14 жовтня 1949 року від паралічу серця. Від чого помер 35-річний священик, який не лише не мав жодних проблем із серцем, а й взагалі мав чудове здоров’я, — можемо з болем здогадуватися... Де поділи його тіло — невідомо.

У 2001 році Папою Іваном Павлом ІІ Роман Лиско проголошений Блаженним священномучеником.

Отець Роман Лиско не порушив священичої присяги, не зрадив вірності Апостольському Престолові, тому поніс мученицьку смерть.

Отець-доктор Ігнатій ЦЕГЕЛЬСЬКИЙ
(13.12.1886 - 8.06.1970)

Початкову школу Ігнатій закінчив у Кам'янці-Струмиловій, потім вчився у Державній реальній гімназії у Львові, яку закінчив у 1904 році. У 1905 році поступив на теологію у Львівський університет. Після закінчення навчання в 1909 році на відмінно, Митрополит Андрей Шептицький направив Ігнатія на вищі теологічні студії до єзуїтської колегії при університеті в Інсбруку, де він написав свою першу дисертацію, яка була прийнята до захисту, але згодом повідомили, що він не може бути докторизований. Причиною того став виступ І.Цегельського на так званому Велеградському з'їзді, де він обстоював право помісності Української Церкви, що не сподобалося єзуїтам. Докторат І.Цегельський отримав згодом у Відні на підставі іншої дисертації.

12 грудня 1912 року Ігнатій одружився з Ольгою Левинською, а вже 29 грудня 1912 року Андрей Шептицький рукоположив його у Соборі Святого Юра та направив до Стрия як сотрудника, а з вересня 1913 року о.І.Цегельський був призначений катехитом стрийських шкіл.

Коли у Стрию др.Євген Олесницький, адвокат і посол до парламенту, створив місцевий комітет, з метою допомоги організації легіону Січових Стрільців, його запропонували очолити о.І.Цегельському. Цей комітет дбав, переважно, про харчування добровольців. Коли австрійська армія під тиском російських військ відступила, о.І.Цегельський із сім'єю виїхав до Угорщини. В Будапешті зголосився до війська на військового капелана. Згодом отримав чин капітана і був призначений деканом для всіх греко-католицьких капеланів в Угорщині. Після Листопадового перевороту 1918 року о.Ігнатій повернувся до Стрия і знову зайняв свою посаду катехита. Був членом дипломатичної місії, яку уряд ЗУНР посилав до Будапешту.

У 1920 році о.Ігнатія Цегельського перевели на катехитуру до Городка, де він пробув до 1929 року. Згодом був призначений адміністратором парохії в с.Мшана недалеко Городка. Одночасно ректор Богословської Академії о.Йосиф Сліпий запросив отця-доктора І.Цегельського як допоміжного професора для викладання морального богословія. У 1937 році Митрополит Шептицький перевів його до Великого Любіня та призначив деканом Городоцьким.

о.Ігнатій Цегельський був активним громадським діячем, - член управи товариства "Відродження", яке своєю головною метою мало боротьбу з алкоголізмом. У цьому статусі він брав участь у міжнародному антиалкогольному Конгресі в 1936 році у Варшаві. Також опікувався Марійськими дружинами, був членом-засновником Богословського Товариства. Багато дописував до церковно-суспільного часопису "Нива", а також до різних інших видань, переважно на антиалкогольні теми. У 1932 році видав книжечку "Дещо про церкви і Чудотворну Ікону в Камінці Струмиловій".

У 1942 році переїжджає до Кам'янки-Струмилової, де працює сотрудником у свого батька - о.Михаїла. Після смерті 5 квітня 1944 року о.Михаїла Цегельського, о.Ігнатій Цегельський став парохом Кам'янки-Струмилової і деканом Камінецьким.

З приходом радянської влади о.Ігнатій Цегельський одним з перших зазнав арешту.
15 грудня 1945 року отцю оголосили вирок – 10 років ув'язнення. Відбував його він у таборах Мордовії, в Потьмі, в Кемерово. У 1955 році о.І.Цегельський повернувся до Львова.

Але й надалі він непокоїв своєю священицькою діяльністю комуністичну владу. Яскравим свідченням цього може служити "Доповідна завідуючих відділами ЦК КПУ Г.Шевеля та В.Цвєткова першому секретареві ЦК П.Шелесту про діяльність уніатів на Львівщині" від 5 лютого 1970 року. В цьому документі о. І.Цегельського названо "уніатським авторитетом" і розглядається його "активний вплив" на людей поряд із діяльністю владики Василя Величковського. Також вказано перелік осіб, що підпадали під цей вплив: доцент медінституту Білинський Б.Т., лікар Назаркевич В.Ю., вчителька Купчик В.В., редактор телебачення Паламарчук К.Р. та інші.

 

Помер о.Ігнатій Цегельський 8 червня 1970 у Львові, похований на Янівському цвинтарі.

За інформацією "Народної думки".