На сторожі морських рубежів України: наш краянин Степан Яким’як про потуги нашого флоту

В умовах триваючої агресії з боку Російської Федерації проти України найбільш важливими питаннями для кожного громадянина України є, безумовно, обороноздатність нашої держави і протидія агресору. І тому напередодні Дня флоту України спілкуємось із представником Збройних Сил, нашим земляком, начальником кафедри Військово-Морських Сил Національного університету оборони України, кандидатом військових наук, доцентом, капітаном першого рангу Степаном Яким’яком.

- Степане Володимировичу, звертаючись до Вас як до офіцера Збройних Сил України, хочу почути Ваші думки щодо теперішнього стану та діяльності Військово-Морських Сил України в умовах тієї ситуації, що склалася у нашій державі і навколо неї. 

- По-перше, дозвольте подякувати за запрошення до бесіди. А стосовно заданого запитання, хотів би нагадати про події на початку березня цього року. Тоді Військово-Морські Сили Збройних Сил України практично першими зустріли зухвалу навалу угруповань збройних сил Російської Федерації у Криму. Водночас, не спромігшись надіслати чіткі директивні вказівки і організувати надійну охорону та оборону військових частин у Криму, вище військово-політичне керівництво країни навпаки: сприяло дезорганізації, а командири – у значних випадках – виявились не готовими до виконання вимог Статутів Збройних Сил України щодо охорони і недопущення захоплення власного озброєння і військової техніки. Певна  кількість військовослужбовців виявились зрадниками.

Нам слід відверто сказати, що захоплення, а іноді й відверта здача Військово-Морських Сил, так званій «самообороні Криму», за спинами якої знаходились російські війська без розпізнавальних знаків на обмундируванні, суттєво вплинули на зниження боєздатності нашого національного військового флоту.

Як відомо з відкритих джерел, загалом у Криму, в березні 2014 року, Росією – окрім  іншого озброєння – було захоплено понад п’ять десятків українських кораблів, катерів і суден. З них більшу половину (понад три десятки) протягом квітня – травня РФ повернула Україні. Однак, після призупинення передачі у кінці травня і до цього часу, в окупованому Криму Росія незаконно утримує понад 20 кораблів, катерів і суден, серед яких найбільш нові та найбільш могутні за бойовим потенціалом українські кораблі, серед яких великий десантний корабель “К.Ольшанський”, ракетний корвет “Придніпров’я”, протичовнові корвети “Тернопіль”, “Луцьк”, “Хмельницький”, морські тральщики “Чернігів” і “Черкаси”, корабель спеціального призначення “Славутич”, підводний човен  “Запоріжжя” та інші. Слід підкреслити: якщо РФ не поверне їх нам, ми будемо змушені прикласти значно більше зусиль і ресурсів для відновлення ВМС.

Але все-таки, особовий склад окремих військових частин і підрозділи флотського спецназу успішно діють у складі сил антитерористичної операції. Спільно з морськими піхотинцями вони виконують завдання на десятках блокпостів в Одеській і Миколаївській областях, охороняючи порти й інші важливі об’єкти. Бойові кораблі, катери і судна за графіком виходять у море та виконують бойові завдання з ведення розвідки, дозорної служби, протипідводно-диверсійних дій, патрулювання у визначених морських районах у північно-західній частині Чорного моря.

- А якими є перспективи розвитку національного військового флоту?

- Сьогодні перед державою постали складні проблеми, пов’язані зі відтворенням необхідного військово-морського потенціалу. Але на відповідних етапах, передбачено повністю відновити спроможності усіх військових частин та поповнювати їх бойовий склад більш ефективним новітнім озброєнням.

Важливим є також розширення  тісної військової співпраці з дружніми іноземними державами як у проведенні міжнародних військових навчань, підготовки фахівців, так і за напрямками взаємовигідного військово-технічного співробітництва.

Потребує перегляду й Морська доктрина України на період до 2035 року, затверджена Постановою Кабінету Міністрів України від 7 жовтня 2009 року №1307. Однак, і тут є важлива проблема, яка не дозволяє бути впевненим, що подальші потуги держави у зміцненні обороноздатності на морі будуть ефективними. Мова йде про катастрофічний стан тих рішень за рівнем оперативності  і обґрунтованості, які б мали бути уже давно прийняті і реалізовані на рівні Міністерства оборони України, інших міністерств і відомств, Кабінету Міністрів в інтересах розвитку ВМС. Сьогодні не можна витрачати ні секунди на «розгойдування» і бюрократичні перепони. Проте, як засвідчують чисельні факти, що подаються засобами масової інформації, бюрократія і «п’ята колона» «правлять бал» навіть в умовах війни!  

- Які складові цієї війни, якщо можна так висловитись, є найбільш впливовими на її хід і результати? 

- Неоголошена війна Росії з Україною розпочалась ще 1991 року. З того часу вона лише набирала оберти. Її військова складова проявилась у кризовій ситуації, спровокованій РФ будівництвом дамби поруч з українським островом Коса Тузла у Керченській протоці у 2003 році. А чітка і планомірна підготовка збройної агресії проти України розпочались, очевидно, із завершенням війни Росії з Грузією, у 2008 році. Цю війну загалом найбільш наочно можна було побачити у Криму. Особливо руйнівною для Україна стала повномасштабна і безжальна інформаційна війна, мета якої – знищення все українське: мову, свідомість, культуру особливо для підростаючого покоління, і нав’язування «російських цінностей». Побиття і фізична наруга за спілкування українською мовою у міському транспорті чи на вулиці, відверте і нахабне знущання над військовослужбовцями з емблемами Збройних Сил України. І, як для мене моряка – нелюдські вчинки, що попирають найдавніші і найфундаментальніші традиції та принципи морського братства. Зокрема, у випадку, коли з прибуттям українського фрегата «Гетьман П. Сагайдачний» до Севастополя, моряки «братнього» флоту, не дозволяючи йому пришвартуватись, рубали сокирою швартові кінці! Все це було, і це забути неможливо! Так відбувається й зараз!

- До речі, як на Ваш погляд ця інформаційна війна Росії вплинула на перебіг подій  у березні цього року в Криму?

- Інформаційна війна у Криму відбувалась у декілька етапів і досягла стратегічних цілей. А це – захоплення інформаційного простору і панування у ньому, перебудова і налаштування свідомості місцевого населення, особового складу силових структур і державних органів влади України. А окрім того, однією з найважливіших військово-політичних передумов захоплення Криму стала присутність на території півострова військ іноземної держави – РФ. Як відомо, об’єкти Чорноморського флоту РФ розміщувались на величезних за площею територіях по усьому Криму – на узбережжі, у містах, в степу і горах. Справжньою «раковою пухлиною» стало повсюдне і вільне розміщення підприємств, житлових будівель, організацій, середніх шкіл, філій вищих навчальних закладів РФ та багато іншого. Усі ці обставини стали сприятливими Росії для реалізації агресивних дій проти України.

- Степане Володимировичу, невже ці факти не були відомі вищому керівництву держави і Збройних Сил, і чому вони, склавши руки, нічого не робили у сфері оборони? 

- Про це було відомо усім. У тому числі й військовій розвідці, Службі безпеки України, вищим посадовим особам керівництва нашої держави і Міністерства оборони.

Проте, як і у військовому відомстві, так і в інших органах державної влади діяла негласна заборона на розгляд і оцінку небезпек з боку РФ,а також планування заходів протидії. Зараз необхідно відверто визнати, що військові фахівці нехтували небезпекою з боку РФ і зміцненням Збройних Сил, за випадком періоду керівництва Міністерством оборони А.Гриценком. Сценарії воєнного конфлікту з РФ теж не розглядались. Зокрема й не здійснювалась підготовка Збройних Сил у випадку агресії з боку Російської Федерації. І тому, саме зараз є вкрай необхідне своєчасне, обґрунтоване і раціональне застосування військо-морських ресурсів нашої держави для посилення охорони державного кордону на Азовському морі та в окремих частинах Чорного моря.

- Які ще найбільш вагомі проблеми існують у прийнятті рішень та використанні ресурсів в інтересах розвитку українського флоту?

- На жаль, наша кадрова політика не дозволяє залучати кращі кадри на найбільш відповідальні посади, не здійснює своєчасну ротацію і кадрове поповнення. Окрім соціальних причин, велику вагу тут мають «стиль управління», стереотипи, що залишились з часів радянської військової школи.

Для прикладу. На думку багатьох військових експертів Генеральний штаб як був, так і залишається «зібранням» офіцерів, які, як правило, знаходяться там не завдяки своїм знанням і умінням, а тому, що на момент призначення вони мали у Київському гарнізоні житло або відповідні родинні чи інші корупційні зв’язки. Що вимагати від такого штабу?! Ще гірша справа з апаратом Міністерства оборони. Які у нас були міністри оборони протягом останніх років –сьогодні відомо усім громадянам України. А яких вони призначали собі заступників, помічників, радників, керівників ключових департаментів і управлінь?..

І ще запитання: який рівень патріотизму і професійності був їм притаманним? Чи була їм характерна самовідданість в ім’я служіння Україні? Я думаю,  що відповідь є очевидною.

Особливо показовим у цьому відношенні є колишнє керівництво Військово-Морських Сил Збройних Сил України, про що можна багато розповідати. Для прикладу: заступник командувача ВМС з бойової підготовки, а на початку березня – командувач ВМС контр-адмірал Д,Березовський зараз служить заступником командувача Чорноморським флотом РФ. Ця ганьба не тільки для них, які зрадили Військовій присязі, а й ганьба, яка ще довго лежатиме на Військово-Морських Силах України!

- Чи не слід нам зробити належні висновки з цих подій?

- Безумовно, що так! Вже давно органам державного і військового управління слід було зробити відповідні висновки.

По-перше, «відсіяти» тих, хто може зрадити уже сьогодні. Найбільш важливим є «очищення» Генерального штабу. Адже «мозок армії» повинен бути найбільш якісною його частиною. На жаль, цього й досі не зроблено.

По-друге, необхідно терміново створити систему підготовки українських кадрів, починаючи з юного віку, з військових ліцеїв, де головним критерієм є – як і в усіх арміях світу – здатність до самовідданого служіння своїй Батьківщині. Це доведено історією. Тепер уже й українською!

По-третє, не можна здійснювати підготовку і призив на військову службу фахівців за територіальним принципом. Інакше станеться так, як було з контрактниками у Криму!

- 26-28 червня цього ж року Ви брали участь у  Міжнародному науковому форумі, який проходив  в Академії сухопутних військ ім. гетьмана П. Сагайдачного. Яка була основна тематика цього заходу, його актуальність і важливість для України?

- Міжнародний науковий форум, що відбувся у Львові, був спланований заздалегідь, ще понад рік тому. Парадоксально, але факт: у ході роботи форуму його учасники зійшлись на думці, що передумови початку і основні особливості ходу подій Першої світової війни дуже схожі з відповідним періодом Другої світової війни. А сьогоднішні дії агресора – Російської Федерації і її президента майже ідентичні діям агресорів у цих двох світових війнах. Якби це не здавалось дивним, але все-таки порівнюючи до сьогоднішніх подій є факт ескалації напередодні Першої світової війни саме з боку Росії. А саме: підтримуючи «братній сербський народ» і,зокрема, серба за походженням  терориста Гаврила Принципа, що убив австро-угорського ерцгерцога Франца Фердинанда і створив привід до війни, Російська імперія оголосила часткову мобілізацію. І саме після цього Австро-Угорщина оголошує війну! Як бачимо, історія повторюється. Сьогодні знову саме Росія підтримує терористів, є головною винуватицею ескалації конфлікту і ставить усі народи світу на межу нової глобальної війни!

- Відомо, що у липні щороку відзначається День флоту України, проте за часів президентства Януковича були внесені зміни. Що Ви можете сказати з цього приводу?

- Так, справді, за час правління Януковича була зроблено багато антиукраїнських справ. Одна з них – внесення змін щодо святкування флотського свята на догоду Росії, а саме: перенесення його на той же день, у який відзначається свято російського військово-морського флоту. Його Указом від 30 грудня 2011 року № 1209/2011 «на підтримку пропозицій громадян, громадських організацій» було установлено, що День флоту України слід відзначати  щорічно в останню неділю липня (разом з Росією).

Нагадаю, що у 2005-2006 роках Указом Президента України від 24 березня 2006 року № 259/2006, День флоту України передбачалось святкувати щороку у першу неділю липня. В Указі було зазначено, що свято вводиться для «…Військово-Морських Сил Збройних Сил України у забезпеченні обороноздатності держави» та «…з метою відродження національних морських традицій». Зважаючи на те, що вказаний вище Указ В.Януковича не був підкріплений ні історичними, ні будь-якими іншими обґрунтуваннями щодо проведення «флотського свята», на моє переконання, його було б терміново переглянути і визначити попередню дату святкування Дня ВМС ЗС України у першу неділю липня. Це б сприяло консолідації українського суспільства навколо власних національних цінностей, а не йти на поводку сусідньої, до того ж зовсім не дружньої нам, держави! 

 

Розпитував Мирослав МАЛАХІВСЬКИЙ. (З газети "Народна думка")